Реформа НАЗК і доброчесність публічних закупівель

Трансформація системи державного управління в Україні вимагає розбудови дієвих інституційних механізмів мінімізації корупційних загроз та утвердження етичних стандартів у державному секторі. Ключовим вектором цього процесу постає посилення інституційної спроможності Національного агентства з питань запобігання корупції, діяльність якого спрямована на впровадження превентивних практик і цифрових сервісів контролю за публічними ресурсами [1]. Одночасно сектор публічних закупівель залишається одним із найбільш фінансово містких і вразливих до зловживань напрямів взаємодії держави та бізнесу, що зумовлює критичну потребу у забезпеченні всеохопної доброчесності всіх залучених учасників [8]. Систематичний моніторинг виконання антикорупційного законодавства та усунення корупційних ризиків формують базис для зростання довіри громадян до державних інститутів і стимулювання прозорого економічного середовища.

Сучасні виклики, спричинені необхідністю повоєнного відновлення та адаптації регуляторного поля до європейських вимог, загострюють проблему балансу між швидкістю процедур закупівель і належним рівнем відкритості. Традиційні процедури з високим суб'єктивним фактором створюють ризики для зловживань, тоді як інтеграція цифрових платформ дозволяє автоматизувати значну частину перевірок декларацій та контрактних угод [2]. Водночас інституційна автономія контролюючих органів стикається з потребою поглибленої міжвідомчої координації та подолання регуляторних прогалин, що виникають під час регулювання видатків [4]. Забезпечення реальної цілісності процедур вимагає комплексного теоретичного та правового переосмислення зв'язку між реформуванням антикорупційного регулятора та практичним впровадженням вимог доброчесності замовниками і постачальниками.

Метою дослідження є комплексний науковий аналіз інституційної реформи Національного агентства з питань запобігання корупції як фактора забезпечення доброчесності у системі публічних закупівель України. Для досягнення цієї мети застосовано системно-аналітичний, інституційний та формально-юридичний підходи, що дозволяють оцінити динаміку нормативного регулювання, виявити ключові ризики в умовах воєнного стану та окреслити шляхи гармонізації вітчизняних превентивних практик із міжнародними стандартами врядування [7]. Наукове значення результатів полягає у систематизації концептуальних засад інституційної взаємодії регуляторних органів та суб'єктів закупівельної діяльності задля сталого захисту публічного інтересу.