2.2. Соціально-адаптаційні фактори та роль приймаючих громад в інтеграції студентів
Науковий дискурс щодо забезпечення освітніх прав внутрішньо переміщених осіб (ВПО) демонструє складний взаємозв’язок між формальними правовими приписами та практичною спроможністю інституцій. Дослідження соціальної інтеграції ВПО в українських громадах [W4393318182] переконливо засвідчує, що готовність переміщених осіб включатися в економічні, культурні й проєктні ініціативи часто перевищує рівень їхньої участі у формальних політичних процесах, створюючи вагомий потенціал для локального розвитку. Водночас успіх будь-яких освітніх і кваліфікаційних програм для вимушених переселенців залежить від скоординованості дій між урядовими структурами, міжнародними організаціями та місцевими акторами, а також від надання тривалої інституційної, технічної та фінансової підтримки [crossref-10-58837-chula-the-2019-304]. Критичне зіставлення цих теоретичних і прикладних позицій виявляє суттєву дослідницьку прогалину: у сучасній академічній літературі переважає відокремлений розгляд або виключно нормативних гарантій і правового статусу, або суто економічних механізмів виживання, тоді як специфіка комплексної академічної та соціально-психологічної адаптації студентів із числа ВПО залишається фрагментарно висвітленою. Зокрема, бракує системних праць, де вища освіта розглядається як наскрізний інструмент подолання соціальної відчуженості, відновлення людського капіталу та формування довгострокової стійкості переміщеної молоді в умовах затяжної кризи. Така фрагментарність перешкоджає побудові інтегрованої моделі державної політики, спрямованої на підтримку вразливих груп здобувачів. Основним методологічним і концептуальним обмеженням представленого аналізу є фокус на наявних макрополітичних і територіальних моделях без детального урахування мікродинаміки міжособистісної взаємодії всередині конкретних закладів вищої освіти. Крім того, значна регіональна неоднорідність соціальної інфраструктури, різний рівень фінансування та неоднакова ресурсна спроможність приймаючих громад зумовлюють істотні відмінності в імплементації спільних стандартів академічної підтримки, що потребує подальших порівняльних емпіричних розвідок щодо локальних університетських практик.