3.1. Функціонування портів Ізмаїл, Рені та Усть-Дунайськ в інтегрованій мережі перевезень
Наукова дискусія щодо трансформації національної аграрної логістики фокусується на потенціалі внутрішнього водного транспорту як стратегічного інструменту подолання блокади глибоководних морських терміналів. Згідно з результатами досліджень логістичних дисбалансів [2], блокування морських портів та гострий дефіцит елеваторних потужностей зумовлюють критичну необхідність диверсифікації вантажопотоків, оскільки залізничний і автомобільний транспорт не здатні самостійно забезпечити експортні обсяги зерна. Водночас аналіз розвитку річкової інфраструктури підтверджує стратегічну роль українських дунайських портів Рені, Ізмаїл та Усть-Дунайськ у стабілізації експорту [3]. Проведення днопоглиблювальних робіт у гирлі Бистре, що уможливило прохід суден з осадкою до 6,5 метрів, поряд із навігаційним використанням румунського каналу Суліна, активізувало перевезення в напрямку Дунай–Чорне море [3]. Утім, критичний огляд академічних джерел засвідчує суттєву наукову прогалину: у фаховій літературі бракує комплексного оцінювання довгострокової конкурентоспроможності дунайських портів у системі європейських інтермодальних ланцюгів після відновлення повноцінної морської навігації. Більшість наявних праць зосереджується на оперативному антикризовому реагуванні та фіксації зростання перевалки, залишаючи поза увагою структурні обмеження портових елеваторів, високі витрати змішаних перевезень і диспропорції пропускної здатності припортової залізничної та автомобільної інфраструктури. Методологічні обмеження дослідження зумовлені високим рівнем мінливості геополітичної та безпекової ситуації в басейні Дунаю, що ускладнює довгострокове прогнозування параметрів вантажопотоків і тарифної політики фрахту. Крім того, дефіцит деталізованих відкритих статистичних даних щодо транскордонного руху флоту та реального технічного зносу причальних потужностей в умовах воєнного стану обмежує застосування багатоваріантних оптимізаційних моделей, визначаючи необхідність подальших емпіричних розвідок.