2.3. Міжвідомча координація суб'єктів національної системи кібербезпеки під час інцидентів
Науковий аналіз механізмів захисту критичних державних ресурсів демонструє наявність суттєвих розбіжностей у визначенні пріоритетних моделей міжвідомчої взаємодії під час ліквідації наслідків кібератак на об'єкти інфраструктури. Дослідники нормативно-правової трансформації наголошують, що ключовим бар'єром для своєчасного блокування цільових загроз виступає інституційне тертя між ключовими суб'єктами сектору безпеки, а також відсутність єдиної платформи обміну даними про загрози [1]. Відповідно, адаптація вимог Директиви NIS2, реформування системи сертифікації та впровадження принципів колективної кібероборони розглядаються як безальтернативні заходи для подолання гострого кадрового дефіциту та операційної неузгодженості [1]. Водночас інша наукова позиція підкреслює, що сучасні кібератаки ворожих APT-угруповань становлять невіддільний компонент розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб, що унеможливлює побудову надійного захисту виключно технічними засобами реагування [2]. Прихильники цього підходу обґрунтовують необхідність переходу від реактивної моделі до проактивної через обов'язковий міжвідомчий розвідувальний обмін, поглиблення контррозвідувальних повноважень у сфері кіберзахисту, нормативне оформлення кіберрезерву та встановлення правових рамок для державної атрибуції ворожих атак [2]. Синтез зазначених наукових позицій виявляє суттєву дослідницьку прогалину: у вітчизняному науковому дискурсі недостатньо опрацьовано процедурний баланс між терміновим технічним реагуванням урядової команди CERT-UA та процесуальним документуванням кіберінцидентів контррозвідувальними органами. Існуючі концептуальні моделі фокусуються переважно або на загальній гармонізації європейського регуляторного поля, або на теоретичній моделі розвідувальної протидії, залишаючи нерозробленими спільні алгоритми захисту критичних баз даних у режимі реального часу. Методологічним обмеженням представленого аналізу виступає об'єктивний брак розсекреченої емпіричної інформації стосовно деталей ліквідації конкретних кіберінцидентів у державних реєстрах під час поточної агресії, що зумовлює необхідність оперування нормативними та концептуальними узагальненнями.