3.2. Подолання пострадянської інституційної спадщини при впровадженні реформ
Адаптація національної системи вищої освіти до стандартів Європейського простору вищої освіти становить багатовекторний процес, у якому теоретичні норми стикаються з реальними інституційними умовами. Концептуальний зміст Bologna acquis містить як імперативні орієнтири, так і рекомендаційні положення, ігнорування яких унеможливлює повноцінну інтеграцію у спільний академічний простір [1]. Проте впровадження цих інструментів у пострадянському контексті супроводжується стійкою інституційною інерцією, коли заклади вищої освіти виявляють схильність до формального перейменування процедур без глибинної трансформації внутрішньої академічної культури та управлінських практик [5]. Порівняльний розгляд засвідчує, що приєднання до цінностей Європейського простору вищої освіти вимагає не лише оновлення нормативно-правової термінології, а й реального розширення інституційної автономії та дієвого забезпечення академічної доброчесності [2]. Традиційна бюрократична централізація, притаманна попереднім управлінським парадигмам, гальмує розвиток внутрішніх систем забезпечення якості, редукуючи євроінтеграційні процеси до зовнішньої звітної діяльності. Відтак подолання структурних розривів полягає в органічному узгодженні регуляторних вимог acquis із реальними механізмами організаційної, фінансової та академічної суб'єктності університетів.