Якість дистанційної вищої освіти під час війни

Повномасштабна військова агресія проти України спричинила безпрецедентну дестабілізацію системи вищої освіти, зруйнувавши матеріальну базу університетів та зумовивши вимушене переміщення академічної спільноти. У цих екстремальних обставинах дистанційне навчання перетворилося з факультативної інноваційної технології на безальтернативний інструмент збереження неперервності освітнього процесу [1]. Збереження якості освітніх послуг за умов активних бойових дій та системних інфраструктурних обмежень виступає критичним завданням інституційної стійкості закладів вищої освіти, безпосередньо впливаючи на збереження людського та наукового капіталу держави [2].

Незважаючи на досвід швидкої цифровізації під час пандемії, виклики воєнного часу мають якісно іншу природу, охоплюючи фізичну загрозу життю, психологічний стрес, порушення сталого зв'язку та розпорошення студентів і викладачів [6]. Забезпечення стандартів якості освіти потребує комплексного переосмислення внутрішніх систем оцінювання, збереження академічної доброчесності та подолання бар'єрів у проведенні практичної і лабораторної підготовки, зокрема для інженерних і технічних напрямів [7]. Ситуація загострюється суперечністю між необхідністю суворого дотримання державних освітніх стандартів та потребою у максимальній гнучкості навчальних траєкторій [5].

Фундаментальне розв'язання цієї суперечності вимагає розроблення цілісної теоретичної та практичної моделі академічного управління в кризових умовах [2]. Аналіз сучасних досліджень демонструє, що успішність функціонування дистанційної освіти залежить не лише від доступності цифрових сервісів, але й від ефективності менеджменту якості, готовності викладачів до інноваційної взаємодії та підтримки психологічної безпеки здобувачів [4]. Відтак постає нагальна потреба систематизації інституційного досвіду українських університетів для створення науково обґрунтованої системи контролю та підтримки якості освіти в умовах війни [1].

Метою дослідження є визначення теоретико-методологічних засад, оцінювання поточного стану та обґрунтування стратегічних напрямів забезпечення якості дистанційної вищої освіти під час війни. Досягнення поставленої мети передбачає застосування системного, компаративного та структурно-функціонального аналізу для розроблення адаптивних механізмів управління освітнім процесом [5]. Наукова цінність результатів полягає у формуванні комплексної моделі стресостійкості вищої школи, яка інтегрує цифрові платформи, нормативні механізми та сучасні критерії акредитаційного моніторингу [4].