Епідеміологія антимікробної резистентності в умовах стаціонарної допомоги
Функціонування стаціонарних відділень публічних лікарень нерозривно пов'язане з високим рівнем тиску антибактеріальної терапії на мікробіоценоз медичного закладу. Відсутність інтегрованого фармакологічного аудиту призводить до того, що значна частка госпіталізованих пацієнтів отримує антимікробні препарати без попередньої ідентифікації збудника, формуючи сприятливі умови для поширення резистентних клонів [1]. Як свідчать результати одномоментних досліджень поширеності, парентеральне введення препаратів широкого спектра становить переважну більшість усіх терапевтичних призначень у закладах вторинного рівня, при цьому задокументована клінічна аргументація часто залишається неповною [4]. Нераціональна хірургічна профілактика, що необґрунтовано триває кілька діб, та широке емпіричне використання фторхінолонів і цефалоспоринів останніх генерацій суттєво обмежують вибір ефективних схем при розвитку вторинних внутрішньолікарняних ускладнень [1]. Відтак, дефіцит регулярного перегляду призначень посилює селекцію мікроорганізмів із множинною стійкістю, що диктує необхідність системного перегляду локальних протоколів ведення пацієнтів [4].